Видавнича діяльність Якова Оренштайна
У попередніх публікаціях ми розпочали огляд довоєнних видавництв на західноукраїнських землях. Другим видавничим осередком Галичини після Львова вважалася Коломия. У цьому місті розгорнув активну діяльність Яків Оренштайн (1875-1942), з ім’ям якого асоціюється книговидавнича справа не лише Коломиї, а й України.
Яків Саулович за національністю був євреєм, проте його книговидавнича діяльність зробила вагомий внесок у розвиток української культури. Про нього збереглися досить скупі біографічні відомості. Вважається, що Оренштайн народився у Коломиї або на Коломийщині в родині друкарів і видавців. Отримав добру освіту, досконало володів німецькою мовою, був обізнаний зі світовою й українською літературою.
У 1903 р. Оренштайн заснував у Коломиї видавництво «Галицька накладня» (1903-1916), яке спеціалізувалося на виданні книг, нот, календарів, мап, листівок. У серії «Загальна бібліотека» виходили твори українських і зарубіжних письменників, наукові праці з різних галузей знань. Саме у видавництві Оренштайна вийшли перші українські переклади творів Анатоля Франса, багатьох німецьких філософів і соціологів. Книги мали зручний невеликий формат, були доступними за ціною. Загалом до 1916 р. вийшло 150 випусків «Загальної бібліотеки». До друку видання готували відомі вчені і письменники: Б. Лепкий, О. Барвінський, А. Крушельницький, В. Сімович, Л. Гринюк.
«Галицька накладня» успішно конкурувала на тогочасному книжковому ринку. Це було зумовлено тим, що Я. Оренштайн «всебічно вивчав бажання, потреби й інтереси цільової аудиторії і намагався їх задовольнити. Однак йшлося при цьому не про послужливе вдоволення запитів своєї клієнтури, а формування високого рівня читацької культури, чому сприяли ґрунтовні вступні статті, коментарі, наведені у виданнях бібліографічні матеріали, якісне поліграфічне виконання» [6; С. 87].
У нашому відділі зберігається один з випусків серії «Загальна бібліотека», в якому опублікована друга частина мемуарів громадсько-політичного діяча Галичини, історика, педагога Олександра Барвінського «Спомини з мого життя» (Коломия; Львів, 1913). Книга містить «образки з громадянського і письменського розвитку Русинів від 1871-1888 рр.», доповнена 12 портретами і 13 чорно-білими ілюстраціями.
Події Першої світової війни змусили Я. Оренштайна залишити Коломию. Видавець співпрацював із новоствореною українською державою. Так український уряд схвалив запропоновану Оренштайном програму видань, серед яких були праці з історії, літератури і мистецтва України; твори П. Мирного, О. Кобилянської, І. Франка, В. Пачовського; повне зібрання творів Т. Шевченка; видання популярної природознавчої літератури та ін.
У 1919 р. Яків Саулович заснував у Берліні «Українську накладню», продукція якої випускалася в друкарні К. Редера в Лейпцигу. Планувалося, що, окрім видавничої справи, буде також реалізовуватися розпродаж творів українського письменства, мистецтва, музики. У нашій бібліотеці зберігаються дві книги «Української накладні»: Т. Шевченко «Артист» (Київ; Лейпциг, [19--]), С. Єфремов «Михайло Коцюбинський» (Київ; Лейпциг, [1921-1922]). Автобіографічна повість Шевченка подається у перекладі О. Кониського (1836-1900). 
Передмову до книги під псевдонімом Василь Верниволя написав Василь Сімович (1880-1944) – відомий український філолог і культурний діяч. Науковець подав історію написання повісті «Артист», а також розглянув відомі на той час переклади твору українською мовою. У книзі був опублікований переклад О. Кониського, який вважався найкращим перекладом автобіографічної повісті Шевченка. Проте редакція суттєво змінила переклад: були доповнені пропущені уривки, «вигладжено мову», оскільки в часи Кониського ще не були усталені слова на позначення абстрактних понять і перекладач користувався неологізмами, які не прижилися в мові, були незрозумілими для читача.
Життєвий шлях Я. Оренштайна завершився 12 вересня 1942 р. – він був розстріляний у Варшавському гето. Українці шанують безцінний внесок Якова Сауловича у справу українського книгодрукування, адже видавець «належав до тих євреїв-сміливців, учасників українського патріотичного чину, які без вагань стали на захист ідеї національного відродження українського народу, включились у його державотворчу діяльність» [2; С. 12].
