Український художній переклад світової літератури 1920-30-х років-2

Великого професіоналізму у справі поетичного перекладу досяг М. Рильський (1895-1964). У нашому фонді зберігаються дві книги перекладів Рильського цього періоду: А. Міцкевич «Пан Тадеуш» (Київ, 1927), В. Гюго «Король бавиться. Ернані» (Харків; Київ, 1931). Варто відзначити, що саме в перекладі М. Рильського «Пан Тадеуш» був виданий у 1934 р. у Варшаві з нагоди 100-ліття виходу польського оригіналу. Відтоді серед польської академічної спільноти утвердилася думка, що праця Рильського є кращим перекладом поеми Міцкевича іноземними мовами. Але для повоєнних видань Максим Тадейович був змушений суттєво правити мову перекладу, що, звичайно, позначилося на художній цінності твору.

Уперше переклад М. Рильського трагедії В. Гюго «Король бавиться» вийшов у 1926 р. у харківському видавництві «Книгоспілка». Відомо, що трагедія була покладена в основу лібрето опери Джузеппе Верді «Ріголетто». Тож, переклад Рильського мав і сценічну історію – у сезоні 1927-1928 рр. його було поставлено в театрі «Березіль» Л. Курбаса. Згодом твір був знову перевиданий у «Книгоспілці» в 1931 р. Того ж року харківсько-київська філія «ЛіМу» надрукувала одним виданням трагедії «Король бавиться» та «Ернані». Саме це видання і зберігається у нашій бібліотеці. Проте, на жаль, сама книга пошкоджена, вцілів лише книжковий блок, палітурка відсутня.

У перекладі Дмитра Загула (1890-1944) вийшла книга Ф. Шиллера «Балади» ([Харків], 1927). Дмитро Юрійович плідно працював над перекладами з німецької мови. Він упорядкував поетичну антологію «Вибір німецьких балад» (Київ, 1928), долучився до окремих видань творів Г. Гейне. За редакцією Д. Загула планувався вихід шеститомного видання творів Ф. Шиллера і десятитомного Й. Ґете. Але цей намір так і не вдалося реалізувати. У 1933 р. Дмитра Юрійовича заарештували, зі заслання відомий поет і перекладач так і не повернувся. Те, що ім’я Д. Загула намагалися прибрати з літературного процесу, красномовно свідчить наша книга. Адже його вступна стаття до «Балад» Ф. Шиллера, навіть сторінки, де згадувалося би його прізвище, були вилучені.

Завдяки творчому тандему Вероніки Гладкої (1890-1966) та Катерини Корякіної українська література збагатилася художніми перекладами з англійської, а також зі скандинавських мов. Остання блискуче володіла скандинавськими мовами, з яких у 20-30 рр. в Україні перекладали не з оригіналів, а з російських, польських, німецьких варіантів. Вероніка Гладка мала бездоганне чуття української мови, була талановитою поетесою, її перші поезії надрукувала у своєму часописі «Рідний край» сама Олена Пчілка. Завдяки творчій співпраці двох авторок світ побачили переклади творів Джека Лондона, Герберта Уеллса, Ріхарда Фріка, Генріка Ібсена. Зокрема, у нас зберігається третій том «Вибраних творів» Г. Ібсена (Харків; Київ, 1930), виданий у «ДВУ» в серії «Бібліотека чужоземної літератури». У том увійшли п’єси «Лялькова хатка», «Ворог народові», «Дика качка», «Привиди».

Одним з найвизначніших перекладачів французької літератури був Валер'ян Підмогильний (1901-1937). Завдяки його невтомній праці українці мали змогу читати рідною мовою твори Вольтера, Дені Дідро, Гі де Мопассана, Проспера Меріме, Клода Гельвеція, Альфонса Доде, Жюля Ромена, Жоржа Дюамеля, Анатоля Франса, Оноре де Бальзака. Перекладацький хист Валер'яна Петровича високо оцінив літературознавець і перекладач Григорій Кочур: «Підмогильному доводилося виступати в багатьох випадках піонером: він мусив перший знаходити відповідники для багатьох термінів, синтаксичних зворотів, тонкощів стилістики. І в багатьох випадках він переможно виходив з цих труднощів. Мова його перекладів, а надто пізніших, надзвичайно багата і барвиста й одночасно дуже природна» [7; С. 15]. У нашому відділі зберігається другий том «Вибраних творів» Дені Дідро (Харків, 1933), до якого увійшов роман «Жак-фаталіст і його пан». Прізвище перекладача на титульній сторінці закреслене. Це й не дивно, адже В. Підмогильний був репресований, його ім'я тривалий час замовчувалося. Над художнім оформленням двотомника працював відомий художник-бойчукіст Іван Падалка (1894-1937), який виконав суперобкладинку (у нас не збереглася), фронтиспіс, заставку і кінцівку кожної книги.

У 1934 р. у київському видавництві «Радянська література» вийшов роман іспанського письменника Франсіско де Кеведо Вільєгаса «Історія життя пройдисвіта, Пабло на ймення, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв» в перекладі Миколи Іванова (нар. 1890-ті – пом. невідомо) – старшого брата відомого літератора і бібліографа Юрія Меженка. Це був перший переклад твору на теренах колишнього СРСР. Іван Падалка виконав ілюстрацію до першої частини роману, а також заставки і кінцівки для обох частин, в яких художник зумів наочно втілити зміст і дух твору, його емоційний лад, динаміку оповіді.

Досить інтенсивно у 1920-30-ті роки перекладалися твори з англійської літератури. Так, у нашому відділі зберігаються книги Дж. Байрона «Трагедії» (Київ, 1939) у перекладі Юрія Корецького (1911-1941) і В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» (Харків, 1937) у перекладі Абрама Гозенпуда (1908-2004), який також розмістив у книзі свою статтю з аналізом трагедії Шекспіра та історією її сценічного втілення. Оправу, форзац і заставки книги виконав художник Володимир Фатальчук (1903-1981).

Непересічним виданням цього періоду є «Комедії» Арістофана (Київ, 1939) у перекладі Володимира Свідзинського (1885-1941), за редакцією, вступною статтею і примітками В. Державіна. У книзі розміщені три твори Арістофана – «Хмари», «Оси», «Жаби». Це були перші повні переклади трагедій українською мовою, до Свідзинського їх перекладачем-інтерпретатором і науковим тлумачем був І. Франко. У кінці книги вміщені метрично-композиційні схеми комедій «Хмари», «Оси», «Жаби». Це видання вважається наймасштабнішим здобутком Свідзинського як перекладача. Про рівень перекладацької майстерності Володимира Євтимовича свідчить той факт, що у 2006 р. була запроваджена премія імені В. Свідзинського за поетичну і перекладацьку творчість.

Завершує огляд нашої добірки книга вірменського народного епосу «Давид Сасунський» (Київ, 1939). До роботи над виданням було залучено цілу плеяду талановитих українських перекладачів: П. Тичину, В. Свідзинського, С. Фоміна, Л. Дмитерка, Т. Масенка, М. Бажана та ін. Переклад був здійснений за редакцією Л. Дмитерка та О. Сороки, загальна редакція – П. Тичини. У якості консультанта в роботі над перекладом взяв участь вірменський поет С. Таронці. Шмуцтитул, заставки та кінцівки виконані художником М. Мухіним, ілюстрації – Б. Месропяна.

Художні переклади 20-30-х років ХХ ст. становлять невід'ємний компонент українського літературного процесу зазначеного періоду та засвідчують високий професіоналізм українських літераторів.