Штрихи до портрета Г. Нарбута
Гармонійність і органічна пластичність мистецьких робіт видатного українського графіка Георгія Нарбута (1886-1920) не може не притягувати та не чарувати. Просто дивно, як талановитому самородку з Чернігівщини, який змалечку опановував ази графічного 
мистецтва самотужки, вдалося згодом закласти фундамент школи української графіки?
Ще в шкільні роки його полонила графіка старовинних книжок, писаних старослов’янською мовою, журнали «Мир искусства», які можна було не тільки читати, а й копіювати. Йому було цікавим все, що стосувалось історії України, геральдики, архівістики. Вязь старовинних архівних документів причаровувала досконалістю ліній. Він копіював шрифти, закарбовуючи в пам’яті чудернацькі капітелі скорописних літер.
В період навчання у Санкт-Петербурзькому університеті Нарбута захопив дивний світ казкових героїв російського художника-графіка І.Я.Білібіна (1876-1942), в будинку якого він знімав кімнату. Там він і долучився остаточно до магічного світу графічного мистецтва.
Життєві «мандри» згодом повернули Георгія Івановича в Україну, де він сповна занурився в українську старовину. Багато уваги він приділяв вивченню національної культури. Наділений від природи особливим чуттям прекрасного, Нарбут вбирав у себе як губка національний колорит і ритмику народного мистецтва. На основі засвоєння національних художніх традицій та постійного вдосконалення техніки графіки, певне, й виробився особливий нарбутівський стиль. Він створив новий український шрифт, який згодом так і назвали «нарбутівським», а також заложив підвалини комплексного оформлення книги.
На жаль, фонди нашої книгозбірні не мають його прижиттєвих робіт. Але в нас є репринтна копія «Малороссийского гербовника» В.К.Лукомського і В.Л.Модзалевського, виданого в 1914 р. у Санкт-Петербурзі та ілюстрованого Г.І.Нарбутом. Перевидання вийшло в 1993 р. у видавництві «Либідь» за сприяння київського товариства «Основа» заходами колекціонера Я.І.Бердичевського з примірника його власного книгосховища.
Сучасники Нарбута відмічали безсумнівну значущість появи тогочасного гербовника, високо оцінюючи при цьому не тільки змістовну частину, а й художній рівень ілюстрацій. Журнал «Исторический вестник» за травень 1915 р. розмістив широку рецензію з цього приводу, вказуючи на те, що малюнки Г.І.Нарбута виконані з таким мистецтвом і талантом, яким взагалі відзначені всі роботи митця.
Поглиблений аналіз нарбутівської творчості взагалі та, зокрема «Української абетки» (1917), зроблено в статті мистецтвознавця Всеволода Кармазина-Каковського (1898-1979). Дослідження можна знайти в мистецькому часописі «Нотатки з мистецтва» за вересень 1982 р., видаваному Філадельфійським відділенням об’єднання митців українців в Америці.
Свого часу «Українську абетку» Нарбута оцінили як вершину його творчості. Осягаючи творче цілеспрямування Ю. Нарбута, автор публікації відзначає його «стремління засобами графіки книжок гармонізувати естетичне, змістовне та гуманне буття людське». Характеризуючи художній стиль митця, автор надає розгорнену оцінку специфіки творчого статку графіка, вказуючи на те, що його пластична ритміка чудовим чином поєднувалася з лінійно-пластичною мелодикою.
За висловом В.Кармазина-Каковського «Нарбут домагався якнайбільшої гармонії в орнаментально-ілюстративній книжковій графіці, вбачав її в творчому поєднанні всіх елементів книжкової графіки, таких як шрифт, ініціяли, заставки, кінцівки, гармонізовані сторінки, титульний аркуш, переплет, обкладинка, ілюстрації, фронтиспис та книжковий знак. Кожна мистецька книжка має бути якнайкращим зразком вияву найголовнішого принципу гармонії: єдність в різноманітності. Синтеза книжкових елементів полягає в тому, щоб кожна високомистецька книжка мала свою пластичну ритміку, свою пластичну мелодику і все це – тісно пов'язане в одну цілість.»
Про модель національного культурного відродження в творчості Г. Нарбута йдеться в нарисах з історії української графіки ХХ ст. Ольги Лагутенко «Graphein графіки…» (К., 2007). Авторка акцентувала увагу на духовних витоках та передумовах, які й визначили характерний творчий нарбутівський стиль, ту гармонію світобудови, якою відзначалося кожне кінцеве творіння митця.
Шановний читачу, якщо вас зацікавила інформація і захотілося скласти своє власне уявлення про цю неперсічну особистість, то вам до нас у відділ рідкісних і цінних видань. Чекаємо!
Джерела:
1. Кармазин-Каковський В. Юрій Нарбут // Нотатки з мистецтва: Ukrainian Art Digest. – 1982. – №22, вересень. – С. 29-39
2. Лагутенко О. Graphein графіки [Изоматериал] : нариси з історії укр. графіки ХХ ст. / О. Лагутенко ; ред. Я. Возняк. – К. : Грані - Т., 2007. – 167 с. : кольор. ілюстр. – (Програма «Українська книга»).
3. Лукомский В. К. Малороссийский гербовник : с рисунками Егора Нарбута /В. К. Луклмский, В. Л. Модзалевский. – Репринт.изд. 1914 г. – Київ : Либідь, 1993. – 213 c. – Указ.малорос. родов: с.214-223; Указ.пол. гербов: с.224-226.
4. Р.В.М. В. К. Лукомский и В. Л. Модзалевский. Малороссийский Гербовник. С рисунками Е. Нарбута. Издание черниговского дворянства. Петроград. 1914 : [Нарбут, о нем] / Р.В.М. //Исторический вестник. – 1915. – май – С. 653-655.
