Праці Бориса Грінченка у фонді Гончарівки
Грінченко Борис Дмитрович – видатний український письменник, педагог, фольклорист, мовознавець, лексикограф, публіцист, видавець та громадський діяч кінця XIX-початку XX століття, організатор товариства «Просвіта», співзасновник Української радикальної партії, один із засновників «Братства тарасівців» та Всеукраїнської вчительської спілки. Також відомий як редактор щоденного видання «Громадська думка». Він є автором перших підручників з української мови та упорядником славнозвісного чотиритомного «Словаря української мови».
Життя і діяльність Бориса Грінченка для багатьох поколінь слугує прикладом подвижництва на теренах української культури і національної ідеї. Мабуть, найвлучніше про нього висловився український письменник Микола Чернявський: «Більше працював, ніж жив» [1].
Усе життя Борис Грінченко працював задля створення національної школи та визначив наукові підходи щодо організації шкільного навчання. Він заклав основи вітчизняної педагогіки. Перу Бориса Грінченка належить підручник «Українська граматика до науки читання й писання», що вперше побачив світ у Києві лише 1907 року, після скасування утисків рідного друкованого слова. У Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара зберігається друге видання цієї граматики 1917 р. Воно 
з’явилося у київській друкарні товариства «Криниця». Має на титульній сторінці службовий запис «В закрытый фонд как устаревшую». У післямові «До вчителів», крім порад щодо методики роботи з підручником, автор подає історію його написання. А саме розповідає, що склав «Українську граматику до науки читання й писання» задовго до її видання. «Тоді не вільно було друкувати ніяких українських книжок до науки дітям чи дорослим…» [3]. Відомо, що з осені 1887 року по вересень 1893 року Борис Грінченко разом з молодою дружиною Марією (у дівоцтві Гладиліною), вчителькою за фахом, мешкав на Донбасі, в селі Олексіївці Луганської області, та працював сільським учителем у народній школі відомої української педагогині та письменниці, організаторки народної освіти Христини Алчевської. Навчання у приватній школі проводилося російською мовою, і всі підручники на той час були російськомовні. Тож Борису Грінченку довелося скласти власний буквар «Українська граматика до науки читання й писання» (1888 р.). У цьому підручнику він власноруч написав друкованими літерами український алфавіт і тексти для читання. За цим рукописним букварем, усупереч царській забороні, нелегально навчав своїх учнів та власну чотирирічну доньку Анастасію читати й писати рідною українською мовою. Спочатку селяни підозріло ставилися до нового вчителя, придивлялися. Їх дивувало, що подружжя Грінченків розмовляє «по-мужицькому».
Підручник «Українська граматика до науки читання й писання» структурований за трьома частинами: перша – букварна, що складається із 29 уроків, присвячених вивченню певної літери. До кожної нової букви було подано малюнок, декілька слів, речень та оповідання. Сам письменник зазначив, що літери розташовані у такому порядку: від найлегших для вимови звуків – до найважчих. Друга частина була хрестоматією текстів для читання. Автор зібрав у ній байки, оповідання, приказки, загадки, дотепи під назвою «Читання після азбуки». Третя – це правопис, що включає написані каліграфічно різні елементи літер, самі літери (як великі, так і малі) та окремі слова. Слід зауважити, що у підручнику Борис Грінченко подає автопортрет Тараса Шевченка в шапці та кожусі (1860 р.), коротеньку біографічну довідку про Кобзаря та його вірші [3], що свідчить про велику увагу педагога до патріотичного виховання дітей. Це підтверджується також ілюстративним матеріалом до завдань, що уміщені на сторінках граматики. Наприклад, для аналізу Б.Грінченко пропонує такі речення: «Україна – наша мати», «У рідному краї краще, ніж на чужині», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», «Наша мила Україна – то наш рідний край», «Українська мова – наша рідна мова» [3]. «Українська граматика до науки читання й писання» до сьогодні вважається найвидатнішою працею Бориса Грінченка-педагога.
Свої педагогічні погляди Борис Грінченко також виклав у праці «Перед широким світом». У рідкісному фонді нашої бібліотеки зберігається її прижиттєвий примірник, що вийшов у світ 1907 року в Києві. Вона складається із двох частин. До першої – «Книга на селі» – ввійшли розвідки, соціологічне дослідження автора про народні читання, про вплив книги на сільського читача. Ці матеріали вперше були надруковані в часописах «Зоря» та «Нова громада». Друга частина – «Народний театр» – раніше була оприлюднена у «Літературно-науковому віснику». Збірка надрукована зі змінами та доповненнями автора.
Борис Грінченко співпрацював і з численними галицькими часописами («Світ», «Зоря», «Правда», «Діло», «Народ», «Зеркало», «Учитель», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник»), і з наддніпрянськими («Радою», «Київською старовиною»). В історичному часописі «Київська старовина» (1884-1906р.) надруковано 16 його робіт: статей, заміток, рецензій та літературних творів. У фонді Гончарівки зберігається низка цих праць Б. Грінченка.
Отже, Борис Дмитрович Грінченко належить до найвизначніших постатей на українській просвітницькій ниві. Його діяльність свого часу високо оцінив український історик літератури, академік Сергій Єфремов: «Грінченко був не тільки видатною особою, він також громадський діяч, письменник і символ цілої епохи» [1].
Джерела:
1. Єфремов Сергій. Історія українського письменства / С. Єфремов. – Київ: Феміна, 1995. – 688 [504], [385] с.
2. Грінченко Борис. Перед широким світом / Б. Грінченко. – Київ : З друк. С.А.Борисова, 1907. – 320 с.
3. Грінченко Борис. Українська граматика до науки читання й писання / Б. Грінченко. – Київ : Криниця, 1917. – 64[61], [50], [27], [30], [36] с.
