Книга з автографом
Мало хто з херсонців, чиє дитинство та юність прийшлися на далекі 1970-ті роки, знає, що в популярній трилогії «Старая крепость» Володимира Бєляєва, якою зачитувалося не одне покоління молоді, згадується Херсон. Автор вельми колоритно змальовує в романі 
картину провінційного Херсона початку ХХ століття.
«В пивных скверно пахло табачным дымом и квашеным ячменем, но зато было очень весело. Облокотившись на круглые мраморные столики, сидели в дыму на кругленьких бочках какие-то незнакомые люди и жадными, большими глотками пили покрытое белой пеной прозрачное пиво. Люди громко ругались, хлопали друг друга по плечам и швыряли на пол, прямо себе под ноги, красные, обсосанные клешни раков.
Если в пивных отца не было, мы шли в Александровский сад. Посыльный, сутулясь, шел рядом, и мать расспрашивала его, сколько денег получил отец и скоро ли опять будут выдавать жалованье.
За воротами парка, на песчаных площадках играли нарядные дети.
Они расхаживали возле скамеек в белых матросских костюмчиках и сандалиях. У девочек в косичках были бантики. Я знал, что этих детей приводили в парк их няньки. Они сидели тут же на скамейках, щелкали семечки и разговаривали друг с другом.
Дети катали вокруг клумб желтые обручи, прыгали через скакалки, мальчики рылись в кучах золотистого влажного песка. Возле них на песке валялись деревянные формочки – желтые, розовые, лиловые рюмочки и чашечки.»
Родина Бєляєвих під час Першої світової війни переїхала з Кам’янець-Подільська до Херсона. Як згадував сам Володимир Павлович, мешкали вони тоді в будинку Вадона (Вадони – династія промисловців-первопрохідників Півдня України) неподалік від вулиці Суворовської. У підвалі будинку розміщувалася кондитерська фабрика. В пам’яті В. П. Бєляєва збереглися згадки і про колишній Олександрівський сад – місце відпочинку городян (нині міський парк), і про Військовий форштадт, старе передмістя Херсона, що виникло разом з містом (тут розташована нині і наша бібліотека), і про пароплав «Дельфін» тощо.
Перебування в Херсоні можна вважати своєрідним етапом дорослішання як самого автора, так і героя роману, адже книга носить автобіографічний характер. Саме в Херсоні герой трилогії втратив матір і залишився у вирії бурхливого життя вдвох з батьком. Тож, окремі дитячі спогади про перебування в нашому південному містечку відбилися на сторінках трилогії, яку автор вважав головною роботою свого життя.
Одразу після виходу книги в 1969 році В. П. Бєляєв подарував один з примірників зі своїм автографом херсонцю Давиду Файнштейну – журналісту, головному редактору Херсонського обласного телебачення, засновнику та ведучому місцевого телевізійного літературного салону «Книга з автографом».
Д. І. Файнштейн, намагаючись окреслити віхи літературної біографії сонячної Таврії, знайомив читачів з багатьма відомими і не дуже письменниками, діяльність і життя яких була пов’язана тим чи іншим чином з Херсонщиною. А до того спочатку були роки роботи в Херсонській газеті «Наддніпрянська правда», потім в редакції обласної молодіжної газети в Миколаєві, звідки Давид Ілліч пішов на фронт. Його бойовий шлях був відзначений і тяжким пораненням, і нагородами.
Колишнього десантника Д. І. Файнштейна завжди вирізняв нестандартний підхід до публіцистичної діяльності. Він писав про маловідомих і незаслужено забутих авторів, був невтомним шукачем правди. А ще, як відзначають всі, хто працював разом з Давидом Іллічем, йому були завжди притаманні щирий інтерес до людей та молодість душі.
Книжкове зібрання Д. І. Файнштейна, яке він у 1980-ті рр. минулого століття передав нашій бібліотеці, нараховує майже триста примірників видань з автографами відомих літераторів, громадських діячів, книгознавців і містить не тільки книги, а й численне листування з авторами подарованих творів. Серед подарованих видань – твори історика Д. І. Еварницького (Яворницького), письменників О. Т. Гончара, Ю. К. Смолича, Р. Г. Гамзатова, Е. Б. Межелайтіса, К. М. Симонова, книгознавця і колекціонера О. Г. Ласунського та багатьох інших.
Давид Ілліч Файнштейн завершив свій життєвий шлях в 2008 році далеко від батьківщини, але справа його життя, його зібрання документальних матеріалів і книг з автографами залишається з нами як культурно-історична пам’ять, як документальне свідчення про літературно-культурні процеси, що відбувалися в минулому сторіччі.
