До 185-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького

Видання Івана Нечуя-Левицького з рідкісного фонду Гончарівки

25 листопада ц. р. виповнюється 185 р. від дня народження видатного українського митця слова, етнографа, фольклориста та педагога Івана Нечуя-Левицького (Нечуй – літературний псевдонім). «Ні один із письменників перед ним не змалював таким широким почерком і такими яскравими барвами всієї картини народнього горя й народньої радости» [3], – констатовано у знаменитій «Історії української культури».

Він народився 25 листопада за новим стилем 1838р. у Стеблеві (нині селище міського типу Корсунь-Шевченківського району Черкаської області) у сім’ї священника. Перші знання отримав у батьківській школі, яку той організував для сільських дітей. У семирічному віці Івана Левицького віддали для навчання до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там він вивчив латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Навчався у Богуславському духовному училищі (з 1847 р.), Київській духовній семінарії (1853–1859 рр.) та Київській духовній академії (1861–1865 рр.). Закінчив навчання із званням магістра, але відмовився від духовної кар´єри. Далі Іван Левицький обирає шлях учителя словесності. Спочатку працює в Полтавській духовній семінарії (1865–1866 рр.), а згодом у гімназіях польських міст Каліша (1866), Сідлеця (1867–1872 рр.) і закінчує своє вчителювання у гімназії в Кишиневі (1873–1885 рр.). У 1885р. Іван Левицький виходить у відставку й переїздить до Києва та присвячує себе виключно літературній праці. Наприкінці свого життєвого шляху жив майже у злиднях, останні свої дні провів у шпиталі для самотніх людей. Цьогоріч виповнилося 105 років відтоді, як 79-річний Іван Левицький відійшов у засвіти. Це сталося 2 квітня 1918 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

У цьому році також відзначаємо 145 років з часу виходу в світ  антикріпосницької повісті Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Цей твір «захоплює барвністю та багатством картин з життя рибалок-бурлак над Дністровим лиманом та на берегах Чорного моря» [3]. У ньому мова йде про поневіряння кріпака Миколи Джері, який бореться проти несправедливості. Він залишає рідне мальовниче село Вербівка і свою родину та повертається додому через двадцять років вже сивим дідусем, не втративши почуття людської гідності. Гончарівка зберігає у цінному фонді два примірники цього знаменитого твору. Одне із них – харківське видання «Микола Джеря» (1932 р.), що має присвяту геніальному вітчизняному композитору Миколі Лисенку (1842–1912 рр.). Інше – діаспорне (1948 р.), прикрашене оригінальною обкладинкою вітчизняного графіка і декоратора Петра Капшученка (1915–2006 рр.). На титульному аркуші міститься друкарський запис «На чужині» та відтиск круглої печатки «УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ОБ’ЄДНАННЯ Торонто Вест». Книга містить і портрет автора твору.

Бібліотека зберігає у цінному фонді і примірник повісті «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, що побачив світ у канадському містечку Вінніпеr (1952 р.). Цей твір належить до кращих літературних надбань автора та вважається одним із перших зразків української літератури, де порушено проблему стосунків інтелігенції і селянства. Відомо, що оригінальний текст цього художнього полотна повністю не зберігся. Вперше уривок із повісті-хроніки під назвою «Новий чоловік» був опублікований у львівському часописі «Правда» (1870 р. №3–9), а повністю текст твору побачив світ 1874 року у київському збірнику «Повісті Івана Левицького». Спочатку цей твір називався «Чорні хмари» як «… – символ національного гноблення, символ усіх темних сил… душителів української національної культури» [1]. У повісті розповідається про два покоління української інтелігенції 30-40-х і 50-60-х років ХIХ століття, які живуть і працюють у часи посилення національного гноблення в Україні, утисків і заборони рідного слова та культури. Головні герої твору – це студенти, а з часом науковці Київської духовної академії й університету та їхні діти. У «Хмарах» змальовано яскраві картини їхнього життя. Це і навчання, і мрії, і зустрічі, і дискусії, і залицяння, й одруження.

За півстоліття творчої діяльності Іван Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят творів. Серед них – короткі оповідання й епічні повісті, комедії та історичні драми, художньо-етнографічні праці, науково-популярні нариси, літературно-критичні і мовознавчі статті й театральні рецензії. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Відомий літературний критик Сергій Єфремов (1876–1939 рр.) присвятив Івану Нечуй-Левицькому нарис, у якому, назвавши його літописцем своєї доби, зазначив, що «…новочасні читачі й критики… знайдуть серед літературної спадщини Левицького з десяток творів, що надовго переживуть свого творця, визначного письменника тієї епохи… І дійсно непропаща заслуга Левицького в тому, що він… викрив і дав живий та яскравий образ епохи в своїх мистецьких творах» [3]. До сьогодні творча спадщина письменника-ювіляра не втратила своєї ваги та зберігає пізнавальну, естетичну і виховну цінність для нас, українців.

Список використаних джерел:

1.Білецький О. І. Іван Семенович Левицький (Нечуй) / О. І. Білецький // Зібрання праць : у 5 т. Т. 2 / О. І. Білецький. – К., 1965. – С. 318–3[354]67.

2.Єфремов Сергій. Іван Левицький Нечуй [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Serhii Iefremov. Ivan Levytskyi Nechui (archive.org) (дата звернення 22.09.2023). – Заголовок з екрану.

3. Історія української культури/Іван Крип'якевич - Львів: Іван Тиктор, 1937. - 718[397]с.

4.Нечуй-Левицький Іван. Микола Джеря: повість / І. Нечуй-Левицький. –  Харків: Літ. і мистецтво, 1932. – 136с. – (Бібліотека соціяльної повісти; №1).

5.Нечуй-Левицький Іван. Микола Джеря: повість / І. Нечуй-Левицький; обкл. худож. П. Капшученка. – [Б. м.]: Вид. Кн. Т-ва «Універс. б-ка», 1948. – На тит. арк.: На чужині. – 170с. – (Універсальна бібліотека).

6.Нечуй-Левицький Іван. Хмари: повість / І. Нечуй-Левицький. – Вінніпеr (Манітоба, Канада): Накладом Видав. Спілки «Тризуб», 1952. – 360с.

Матеріал підготувала  Діна Бондаренко,    

головна бібліотекарка відділу рідкісних і цінних видань