Головна Книгознавча мозаїка Альошки, Олешки, Олешшя?..

Альошки, Олешки, Олешшя?..

20.07.2016 09:10

Процес декомунізації, що наразі закінчується в Україні, повернув маленькому південному місту Цюрупинську (Херсонська обл.) його козацьке ім’я Олешки. Але суперечки з правильності назви міста (Олешки або Альошки), співвідношення Олешшя і Олешок серед місцевих мешканців і не тільки, а також взагалі серед людей необізнаних тривають і досі. Та що там казати за простих шанувальників старовини, самі науковці не дійдуть згоди в цьому питанні.

Ми ні з ким сперечатися не будемо. Просто спробуємо віднайти в наших раритетних фондах документальне підтвердження загальновідомих фактів. Бо інтернет інтернетом, а наявність документальних джерел при написанні будь-якого реферату, дослідження, або наукової роботи таки має вагу.

Історики подейкують, що Олешки згадувалися ще під назвами Уліски та Муліса в праці арабського географа ХІІ ст. ал-Ідрісі. Місто розташовувалося неподалік від гирла Дніпра і було стоянкою суден [2].

У дослідженні Дмитра Яворницького «Топографический очерк Запорожья», опублікованому в журналі «Киевская старина» за 1884 р., майже казкова геродотівська Гілея (вологий тропічний ліс) ототожнювалась з місцевістю, де згодом було розташоване місто Олешки. А корінь слова Олешки за припущенням істориків походив від слова «ольха» або «єлоха», котрим у давній топографічній мові позначали болото, водяне заплавне місце, покрите чагарником і дрібноліссям [7].

У словнику Брокгауза та Ефрона зазначено, що Алешки, колишній Дніпровськ – повітове місто Таврійської губернії, розташоване при впадінні річки Конки у Дніпро неподалік від Херсона (5 км.), було засноване генуезцями ще в Х ст. під ім’ям Elice. Число його мешканців у 1885 році становило 9071 особу [5]. Містяни займались переважно городництвом та риболовлею. А кавуни, що вирощували в повіті, славились здавна.

Минуло не одне століття, але в цьому плані мало що помінялося. Місцеві мешканці продовжують і нині займатись тим, чим займалися їхні пращури – вирощують городину та смачні кавуни. А солона рибка – чи не один з найпоширеніших туристичних «сувенирів», яким традиційно славиться наш край. До речі, про солону рибу також згадував у своєму нарисі і Дмитро Яворницький.

Урочище Олешки значиться на картах «Українські князівства в ХІ-ХІІІ ст.», «Україна в половині ХVII ст.» та «Українські землі у ХVIIІ ст.» в Енциклопедії українознавства, виданої за сприяння НТШ у Мюнхені в 1949 р. [3]. Оскільки до процесу видання енциклопедії були залучені знані наукові сили, авторитетні фахівці, а кожен факт і його достовірність перевірялися неодноразово, то це джерело можна вважати достатньо компетентним.

У ХVІІІ ст. після зруйнування Чортомлицької Січі запорізьке козацтво перебралося до урочища Олешки (тоді татарські землі) і заснувало нову Січ – Олешківську, де перебувало за свідченням істориків Д. Яворницького, М. Аркаса і Б. Крупницького до 1734 р. [7, 1, 3]. Хоча інші джерела [2, 4] вказують на другу дату – 1728 р. Залишимо ці розбіжності на розсуд фахівців.

З перебуванням запорожців в Олешках тісно пов’язана діяльність таких відомих українських особистостей як Пилип Орлик та Кость Гордієнко, першопричетних до створення пам’ятки політичної та юридичної думки ХVІІІ cт., якою була на той час так звана Конституція Пилипа Орлика (1710).

Колоритно описує буття козаків Олешківської Січі автор численних творів про героїку українського козацтва Адріан Кащенко. В романі «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» він живописує вигляд самої Січі – і вузеньку річку Конку з піскуватими берегами, і маленьку невисоку церковку, більше схожу на курінь, «…з стінами, зробленими з очерету, і з нап’ятим парусом замість даху» [4], і сухі піски, які вітрами носило по Січі. Досить сумна картина.

Оптимізму не додавало і те, що хан відібрав у запорожців право брати вільно сіль в Прогноях (с. Геройське, Херсонської обл.), примушуючи платити за це мито. Під час руйнування Чортомлицької Січі козаки лишилися всіх своїх гармат. Хан, не даючи гармат од себе, тим самим намагався утримувати запорожців під контролем. Коли ж Гордієнко віднайшов таки у пісках гармати, заховані кошовим атаманом Морозом, то хан погрожував відібрати їх. Тому довелося знову захоронити їх у пісках.

 Невимовно тяжко було більшості запорожців терпіти бусурманів, котрих їхні діди й прадіди споконвіку били. А тепер вони намагалися бути їхніми панами та примушували навіть воювати та ще й проливати за них свою кров. Тож, серед запорозького товариства почалися розмови про те, як би вирватись з цього становища та повернутись під протекцію російського царя. Старі козаки, прихильники Московії, вирішили відібрати у Костя Гордієнка клейноди, а самого його забрати в кайдани.

 Здійснивши свій план, вони пограбували у Січі всі крамниці, шинки і церкву та підпалили всі січові будинки. А потім переправилися через Дніпр під Кизикерменом (Берислав, Херсонська обл..) на правий берег і повернулися на місце Старої Січі у вусті Чортомлика. Там запорожці вибрали кошовим отаманом Івана Гусака і розіслали по всіх кутках Запорожжя звістку про перехід Коша на старе місце. 

Так сумно і завершилася епоха Олешківської Січі. Кость Гордієнко не дожив до того дня, коли Запорожжя «віддавалося на ласку цариці», він помер у Кам’янській Січі 4 травня 1733 року [4].

Від перебування запорізьких козаків, писав Яворницький, нічого не лишилося, крім невеликого зіркоподібного укріплення на сході від міста [Олешки], навпроти річки Лазні (сучасні місцеві мешканці кажуть, що, ймовірно, Лозні, від слова лоза).

Ми не мали на меті провести якесь серйозне дослідження. Просто один з читацьких запитів спонукав до пошуків. А знання історії краю нікому на заваді не стане. Тож, шукаймо, вивчаймо рідну історію, розвиваємося та вдосконалюємося!

Ольга Сак

Джерела:
1. Аркас М. Історія України-Русі [Текст] : з малюнками / М. Аркас. – 2-ге вид. – Краків : накладом Ольги Аркасової, 1912. – С. 321.
2. Енциклопедія історії України : у 10 т. / НАН України, Ін-т історії України; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003 - .Т. 7 : Мл - О / Н. С. Абашина [та ін.]. – 2010. – С.584.
3. Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Шевченка ; під голов. ред. Володимира Кубійовича і Зенона Кузелі. – Мюнхен ; Нью-Йорк : Молоде Життя, 1949. – Т. 1, [ч.] 2. – 1949. – С. 416, 448, 457, 462.
4. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://coollib.com/b/215846/read (дата звернення 26.04.2020). – Загол. з екрана.
5. Филлип Орлик и запорожцы // Киев. старина. – 1882. – апр. – С. 107.
6. Энциклопедический словарь : [в 82 т.] / начатый проф. И. Е. Андреевским [1-8 тт.], продолжается под ред. К. К. Арсеньева и засл. проф. Ф. Ф. Петрушевского ; при участии ред. отд.: С. А. Венгерова [и др.] , изд.: Ф. А. Брокгауз (Лейпциг), И. А. Ефрон (СПб.). – СПб. : Тип. Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1890 - .– Т. 1 (1) : А - Алтай. – 1890. – С. 427.
7. Яворницкий Д. И. Топографический очерк Запорожья // Киев. Старина. – 1884, май-июль. – С. 33-54; 177-200; 392-422.
Іл.: Айвазовський І. К. «Камыши на Днепре близ местечка Алешки». Полотно, олія, 1857 р.

Коментарі

В. Ластовецький
08.12.2016 08:25
Ну, и всё таки... как правильно писать название бывшего города Цюрупинск на русском языке: Олешки или Алешки или Алёшки?

Ведь в Истории городов и сёл Украинской ССР (Институт истории Академии наук УССР Киев 1983)  в томе Херсонская область стр.541 сказано: "...Цюрупинск (до 1928 г. - Алешки)..."
Admin
Правильно - Олешки. Алешки - русифікований варіант.
Слід орієнтуватись на вітчизняні джерела.
- Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Шевченка ; під голов. ред. Володимира Кубійовича і Зенона Кузелі. – Мюнхен ; Нью-Йорк : Молоде Життя, 1949. – Т. 1, [ч.] 2. – 1949. – С. 416, 448, 457, 462.
- Енциклопедія історії України : у 10 т. / НАН України, Ін-т історії України; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003 – .Т. 7 : Мл - О / Н. С. Абашина [та ін.]. – 2010. – С.584.
А ось ще одне досить цікаве джерело стосовно історії і назви, і взагалі поселення
http://targity.io.ua/s56284/k_lokalizacii_letopisnogo_oleshya
Л.Сидоренко.
22.07.2016 16:41
Мені це відомо і крім подяки за працю майже все 
Admin
Дякуємо Вам, пане Леоніде, й на цьому! :)
Ганна
21.07.2016 06:04
Чудова праця! Дуже змістовно і цікаво викладена розвідка! 
Admin
Щиро дякую! Це заслуга цілої плеяди українських істориків. Ми, бібліотекарі, тільки констатуємо факти. :)

Напишіть свій коментар

Календар подій

     12
345 6 789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31