Тематичний репертуар українських стародруків
На ранньому етапі розвитку друкарства в Україні спостерігалася тенденція до урізноманітнення тематики видавничої продукції. Дослідник М. Тимошик (нар. 1956 р.) відзначає, що з середини ХVІ ст. в українському книгодрукуванні сформувалися чотири тематики видань:
– богослужбові;
– полемічні (наукові);
– навчальні;
– інші [с. 183].
Богослужбові книги були найбільш численними за кількістю назв і накладів. Такі книги користувалися попитом, адже діяльність православної церкви дозволялася лише за умови, якщо в ній було не менше восьми богослужбових книг.
Різноманіття богослужбової літератури було зумовлене тим, що одна книга не могла вмістити всіх текстів для різних видів богослужб. Значна кількість накладів і перевидань книг пояснюється тим, що в українському суспільстві склалася традиція купувати їх для домашніх потреб, дарувати. В особливій пошані були книги серед козацької старшини, заможних міщан, учених.
Найскладнішими у виданні були тексти Святого Письма для загального і окремого богослужіння (Апостол, Євангеліє, Псалтир), а також ті, що містили нотні елементи (Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник, Тріодь нотна). Менш чисельними за кількістю видань були книги із загальними богослужбами (Служебник, Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна, Типікон). Також видавалися книги з текстами окремих богослужінь (Акафістник, Канонник, Молитвослов). Молитвослови охоче купували віруючі.
Полемічні (наукові) видання. Спочатку це були переважно книги з теологічних знань. Україна була на високому рівні організації богословської науки, тому в ній активно поширювалися твори релігієзнавчої тематики. Зародки української наукової літератури «сягають діяльності духовних шкіл і монастирів періоду давньоукраїнської держави, рукописних текстів Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Клима Смолятича» [c.184].
У другій половині ХVІ ст. на базі Острозької академії сформувався солідний гурток учених, пізніше аналогічне угруповування з'явилося в Києво-Могилянській академії. Після укладання Берестейської унії, яка посилила протистояння між католицизмом і православ'ям, збільшилася кількість полемічних видань церковно-релігійного та національно- політичного змісту. У 1577 р. і 1586 р. були опубліковані польською мовою полемічні брошури П. Скарги та В. Гербеста, в яких вказувалися недоліки православ'я. У відповідь в Острозі були опубліковані полемічні праці «Ключ царства небесного» (Острог, 1587) Г. Смотрицького, «Про єдину істинну православну віру» (Острог, 1588) В. Суразького. Полемічну літературу також збагатили твори І. Вишенського, С. Зизанія-Тустановського, К. Острозького, З. Копистенського, М. Смотрицького. Фундаментальним науковим дослідженням цього періоду є 12-томне видання «Четьїв Міней» Дмитра Туптала.
Навчальні видання. Навчальні друковані книги беруть свій початок з рукописних граматик. Взагалі, з кінця ХVІ ст. спостерігалася тенденція на очищення від іншомовної лексики, тому почали інтенсивно видаватися граматики. Зокрема, у 1596 р. була видана «Грамматіка словенска...» Лаврентія Зизанія-Тустановського. Через деякий час світ побачив інший твір автора – «Наука ку читаню і розуміню писма славенскаго язика...», до якого був доданий перший друкований церковнослов'янсько-український словник, який налічував понад 1000 слів. Важливою навчальною книгою серед українських стародруків є «Грамматіки Славенския правилное Сунтагма...» (1619) М. Смотрицького. Значення цієї книги в тому, що в ній унормувалися правописні вимоги до написання і видання різних наукових трактатів.
Першим довідником для друкарів і видавців був «Лексикон словенороський» (Київ, 1627) Памви Беринди, який багато років пропрацював коректором і редактором у різних друкарнях. Словник містить приблизно 6000 слів церковнослов'янської мови та їхніх відповідників у тогочасній українській мові.
Інші видання. До цієї групи українських стародруків належать передусім твори художньої літератури, зокрема історичні оповідки, вірші. Видавати художню літературу українські друкарі почали пізніше, ніж європейські. Однією з найперших друкованих книг художньої літератури є збірка повчальних оповідань «Лимонар, сирич цветнік» (Київ, 1629) Спиридона Соболя.
Коментарі