Стефаникознавчі праці у рідкісному фонді Гончарівки
Щорічно 14 травня українці вшановують талановитого митця слова Василя Стефаника. Його вважають неперевершеним майстром психологічної новели, який за допомогою лаконічних засобів досяг найбільшого враження. Саме цим він завоював собі світову славу та зробив вагомий внесок у розвиток української літератури і культури загалом.
«Найкраща біографія Стефаника – це його творчість» [2], – зауважив син письменника Юрій Стефаник (Гаморак). У фонді Херсонської обласної бібілотеки імені Олеся Гончара зберігається рідкісне видання української діаспори – «Твори» Василя Стефаника, що побачило світ у німецькому місті Регенсбурзі. Відкривається книга передмовою, написаною його сином Юрієм Стефаником – громадсько-політичним діячем, письменником, журналістом, редактором, видавцем та літературним критиком. У збірці зокрема вміщено портрет Василя Стефаника та його автобіографію, з якої можна довідатися про родину письменника, друзів, період навчання і письменства. Автобіографія була складена «…для читачів Великої України» [2] в селі Русові Снятинського району Івано-Франківської області 9 лютого 1926 року, на прохання українського громадсько-політичного діяча, видавця та літературознавця Івана Лизанівського. Він у 20-х роках працював у Державному видавництві УРСР і підготував видання творів Василя Стефаника. До збірки «Творів» увійшло сімдесят дві соціально-побутові новели майстра слова: «Діти», «Вночі», «У корчмі», «Лист», «Синя книжечка», «Кленові листи», «Камінний хрест», «Сон», «Моє слово», «Дитяча пригода», «Майстер», «Шкода», «Святий вечір» та ін., у яких змальовуються правдиві картини життя тогочасного українського села. Завершується видання відомостями про кожну новелу та словником малозрозумілих слів.
Життю і творчості Василя Стефаника присвячено чимало наукових розвідок, що надруковані на сторінках загальноукраїнських часописів. Частина з них також зберігаються у рідкісному фонді бібліотеки. Зокрема, у «Літературно-науковому віснику» за 1901 рік опублікована праця співробітника цього часопису, письменника і літературознавця Івана Франка «З останніх десятиліть ХIХ століття». Це класичний зразок оглядової статті, написаної на основі літературних лекцій Великого Каменяра у Перемишлі. У розвідці дослідник високо оцінив творчість Василя Стефаника, який за короткий час здобув славу визначного письменника. Фраза Івана Франка з цієї праці: «Стефаник абсолютний пан форми… Се правдивий артист із божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом» [4], – давно стала крилатою.
Серед авторитетних дослідників митця почесне місце посідає й український літературний критик, публіцист, філософ і політичний діяч Дмитро Донцов. Часопис «Літературно-науковий вісник» за 1927 рік містить його літературний нарис «Поет твердої душі». У ньому науковець зауважує: «Прочитавши ще раз Стефаника – я зачиняю їх трохи розуміти. В кожнім разі, коли Стефаникова творчість не стверджує ще факту, то все ж відчиняє нам безмежні овиди. Більші, сказав би я, ніж инші «мужицькі поети». …Але ніде в них нема свідомости нової і вищої правди, що є в Стефаника, того перейняття історичною місією нової кляси що хоче заволодіти життям і по свойому устроїти його» [1]. Отже, Дмитро Донцов, кожне слово якого гостре, мова лаконічна, означення чіткі, влучно визначає риси індивідуального стилю Василя Стефаника.
Напередодні дня народження майстра малої прози працівники відділу рідкісних і цінних видань поклали квіти до пам’ятника Василю Стефанику, який встановлений в Івано-Франківську у 1995 році на території Прикарпатського національного університету, що носить його ім’я. Автор монумента – український скульптор Еммануїл Мисько.
Джерела:
1.Донцов Дмитро. Поет твердої душі (В. Стефаник) // Літ.-наук. вісн, 1927. – Т. 92. – Кн.2. – С.142 – [149] 154.
2.Стефаник Василь. Твори / В. Стефаник; ред. Ю. Гаморак. – Регенсбург: Укр. спілка, 1948. L, 347 [III], [ХХI] с.
3.Стефаник Юрій Васильович // Шевченківська енциклопедія. – Т. 5: Пе – С: у 6 т./ гол. ред. М. Г. Жулинський. – Київ: Ін-т літ-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015.
– С. 950–951.
4.Франко Іван. З останніх десятиліть ХIХ віку. // Літ-наук. вісн., 1901. – Т.15. –Кн.9. – C. 48–67, С.112 – [130]132.