Щедрий світ дитинства Михайла Стельмаха
Український поет Д. Павличко одного разу сказав: «Дитинство – це земля, з якої виростають дерева людських талантів і характерів. Якими високими і широкими ці дерева не були б, там, у дитинстві, сховане коріння, що живить і тримає їх» [1, С. 29]. Тому й 
не дивно, що тема дитинства як джерела формування особистості, її характеру, поглядів на життя досить поширена в українській та світовій літературі. Достатньо назвати хоча б такі твори, як «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Над прірвою в житі» Дж. Селінджера, «Зачарована Десна» О. Довженка, «Твоя зоря» О. Гончара, «Куди тече та річка» У. Самчука. Але цей список важко назвати повним, не згадавши про автобіографічну дилогію Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Захоплива повість про пригоди допитливого хлопчика Михайлика припала до серця багатьом нам ще з шкільного курсу літератури. Шанувальникам художньої майстерності М. Стельмаха буде приємно дізнатися, що в нашій бібліотеці зберігається цінний примірник повісті «Щедрий вечір» (К., 1967) із автографом письменника: «Дорогим херсонцям від автора». Ця книга була подарована нам місцевим тележурналістом Давидом Файнштейном.
Особливістю сюжетно-композиційної організації повісті «Щедрий вечір» є відсутність єдиної сюжетної домінанти, навколо якої б розвивалися всі події. У творі сюжет розгортається самовільно, поєднуючи часом зовсім не пов'язані між собою події. Цікаво, що в одному з розділів згадується Херсонщина. Саме в Таврійський край батько Михайлика має намір переїхати жити із сім’єю, сподіваючись врятуватися від злиднів, адже «Земля там тлуста, наче масло. А пшениця в добру годину стоїть, мов Дунай, а соняшники самі струшують росу навпіл з олією» [2, С. 20]. Михайликова мати та й він сам не хочуть залишати рідні місця. Але, на щастя, його подрузі Любі вдалося вмовити батька не їхати «аж туди, де зовсім немає лісів».
Стельмах описує навколишню дійсність крізь призму дитячого світовідчуття, а тому мова повісті відзначається яскравою образністю. Скажімо, природа, її явища сприймаються хлопчиком як жива істота, що досягається засобом персоніфікації: «На городах ще вилежується туман, десь біля бондарської криниці його розкльовують півні… з самої дороги виходить сонце, і придорожня верба розкошує у його кроні… Сьогодні і небу, і сонцю млостилося, нездужалось, і далечінь стояла така, ніби на ній хтось перелопачував сонячне проміння із місячним. І ліс, і птиця, в ньому чогось притихли, а дзюркотливе джерельце співало й співало свою пісеньку, ще й на дурничку погойдувало розмите коріння» [3, С. 67].
У повісті «Щедрий вечір» Михайло Стельмах ділиться із читачем казкою свого дитинства, яка сповнена загадковості і мрій. Маленький Михайлик хоч і бідний, але щасливий, він здатний бачити диво у буденних речах, а тому кожен день для нього – свято.
Нам, дорослим, надзвичайно важливо не загубити свій зв'язок із дитинством і цінувати цей світ, «де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори».
Коментарі