Пером і скальпелем: лікарська діяльність поета Степана Руданського
У січні поточного року минуло 185 років від дня народження Степана Руданського (1834-1873). У більшості із нас він асоціюється як автор поетичної збірки «Співомовки» і відомої ліричної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Але мало кому відомо, що за професією 
Руданський був лікарем.
Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року у с. Хомутинці на Вінниччині у родині бідного священика. Батько мріяв, щоб син перейняв у нього парафію, тому віддав 8-річного Степана до Шаргородської бурси, де він навчався упродовж 1842-1849 років. Далі продовжив навчання у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив із відзнакою.
У 21-річному віці отримав направлення до Санкт-Петербурзької духовної академії. Однак молодому Степанові богословські науки були зовсім не до душі. Тому він всупереч батьківській волі вступає на медичний факультет Санкт-Петербурзької військової медико-хірургічної академії. Навчальний заклад зарахував хлопця лише в якості «вільного слухача», оскільки він був представником духівництва. 26 вересня 1856 р. Степану Васильовичу з дозволу Святійшого синоду було надано свідоцтво про вихід із духовного сану, завдяки чому він став повноправним студентом ІІ курсу медико-хірургічної академії.
Руданський почав отримувати стипендію, але її ледве вистачало на харчування. Родина не надавала жодної фінансової підтримки, оскільки батько не простив синові те, що той відмовився від «кар’єри» священика. До речі, це був не перший випадок непорозуміння між батьком і сином. Ще у роки навчання в семінарії батько дорікав Степанові в тому, що він написав листа українською мовою: «Пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши» [1, С. 45]. Звичайно, Степанові було гірко читати ці рядки: «Заказують мені рідну мову, заказує батько; але в мене був дід, був прадід і прапрадід – вони мені не заказали; не слухає батько мої мови, – зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільонів моїх однодумців» [1, С. 45].
Степан Руданський блискуче навчався в академії, а свій вільний час присвячував творчості. У цей період він написав віршовані гуморески, балади, ліричні вірші, віршовані казки, поеми. Степан Васильович зблизився з гуртком українських письменників, які видавали журнал «Основа», де поряд із творами Тараса Шевченка і Марка Вовчка друкувалися його «Повій, вітре, на Вкраїну», «Гей, бики!». Молодий поет підготував збірку своїх творів, але цензурний комітет Києва не схвалив її до друку. У 1861 р. Степан Руданський отримав дозвіл на друк своєї другої збірки, але, на жаль, не зміг зібрати кошти на її видання.
Під час навчання в Петербурзі Руданський захворів на туберкульоз. Через такий діагноз відомий лікар Сергій Боткін радить Степанові переїхати на південь. Адже лише кримський клімат міг полегшити тяжку хворобу поета.
1 серпня 1861 р. Руданський отримав призначення в Ялту на посаду міського лікаря. Переїхавши до Ялти, Степан Васильович розробляє пропозиції щодо поліпшення лікарської та аптечної справи, бере активну участь у роботі комітету з благоустрою міста, збирає медичну бібліотеку. Містяни полюбили Руданського за професіоналізм і безкорисливість. Зокрема, художник Віктор Ковальов, згадуючи Руданського, наголошував на його винятковій гуманності: «Недолюблював панів, зате бідних людей любив, і вони його любили. Занедужає, бувало, бідний чоловік, зараз до лікаря Руданського. Цей поможе і грошей не візьме. Бувало й так, що бідному чоловікові нема де жити, щоб лічитись; Руданський надає свою хату, лічить, годує… і не жде ніякої зарплати» [1, С. 48]. Варто додати, що заробітна плата міського лікаря була досить скромною – 200 карбованців на рік.
Степан Васильович виконував також обов’язки санітарного лікаря. У 1872 р. в Ялті спалахнула епідемія холери. Руданський мужньо виступив проти небезпечної хвороби і провів ряд протиепідемічних заходів. Він склав акт про антисанітарний стан деяких будинків Ялти, серед яких були будинки князя Воронцова і графа Мордвінова, які вони здавали в оренду місцевим торговцям. У підвалах цих помешкань, забруднених нечистотами, зберігалася риба для продажу. Руданський наказав знищити рибу. Такий вчинок викликав невдоволення як у торговців, так і у згадуваних вельмож. Проти Руданського була організована шалена кампанія, його мали намір звільнити з посади і перевести в повітове місто Перекоп. Але Ялтинська міська управа не погодилася з таким рішенням, оскільки Степан Васильович був надзвичайно авторитетною і шанованою людиною в місті.
На фоні таких утисків і постійного контакту з хворими на холеру в Руданського загострився туберкульоз. Протягом 9 довгих місяців він був прикутий до ліжка. Помер 4 травня 1873 року. За спогадами брата, Степан Руданський в свої останні дні постійно наспівував хриплим голосом свою улюблену пісню «Україно моя мила». Ось так обірвалося життя 39-річного поета, лікаря-гуманіста і просто порядної людини.
У фонді нашої бібліотеки можна знайти прижиттєві публікації поезій Руданського в журналі «Основа» за 1861 рік, а також раритетний примірник його «Співомовок», виданий у 1918 році. Збірка була подарована херсонцем Кочерженком Сергієм Олександровичем, про що свідчить його екслібрис-вензель «КС» на сторінках книги.
Тож пропонуємо ближче ознайомитися з першоджерелами філологам, вчителям української мови і літератури, а також студентам. Завжди раді бачити вас у відділі рідкісних і цінних видань.
