Особливості українських стародруків ХVІ-ХVІІ ст.
Перші діячі української друкованої книги мали можливість використовувати досвід Івана Федорова ([15?]-1583). Так, шрифт, який відлив Федоров (кирилиця, близька до півуставу), був взірцем основного шрифту українських стародруків. Організація сторінок видань Федорова продовжувала традиції рукописних книг, зокрема, це верстка на дві шпальти, використання в’язі у заголовках.
Через деякий час стародруки зазнали помітних змін. Вони зменшилися у розмірі: окрім фоліантів, почали видавати книги, друковані на четверту частину аркуша. Червону фарбу стали використовувати значно рідше. Вона збереглася на початкових шпальтах, інколи нею виділяли текст усередині. В’язь поступово замінилася рослинним орнаментом.
Досить рано в українських виданнях з’явилася пагінація (нумерація сторінок), але разом із тим збереглися кустоди (вміщене наприкінці сторінки слово, з якого починається наступна сторінка).
В українських стародруках у ХVІ ст. з’являються титульні аркуші – «форти». Уперше титульний аркуш в українській книзі був використаний Іваном Федоровим у «Новому Завіті» (Острог, 1580). Загалом титульний аркуш в українських виданнях виконував декілька функцій. По-перше, він полегшував користування книгою, оскільки одразу знайомив читача з основними відомостями (автор, назва, рік і місце видання). Окрім довідкової функції, титульний аркуш мав певне художньо-естетичне навантаження. Друкарі прагли до того, щоб титульна сторінка була «обличчям» книги, розкривала її зміст. Тому титул виконували з особливою старанністю, часто прикрашали гравійованою рамкою.
У художньому оформленні книг використовували техніку дерев’яної і металічної гравюри. Дослідник І. Каганов (1898-1981) виділив чотири типи гравюр в українських книгах ХVІ-ХVІІ ст.:
1. Герби. Їх розміщували на звороті титульного аркуша або в кінці книги. Зазвичай відтискали герб особи, якій присвячували видання, або ж укладача книги. Герби досить часто мали складну композицію, доповнювалися написами.
2. Фронтисписи та шмуцтитули. Вони також мали складну композиційну будову, були перевантажені алегоричними фігурами і сценами.
3. Заставки і кінцівки. Спочатку вони копіювали рукописні зразки, згодом еволюціонували до гравюр із зображенням сценки або портрета в стилізованому листяному обрамленні.
4. Ілюстрації на сторінках книги. Вони полегшували засвоєння тексту, який був не завжди достатньо зрозумілий для читача. Тому для української друкованої книги характерна наявність дрібних за розміром гравюр, заверстаних у текст. Сюжети цих малюнків пов'язані зі змістом книги. На великих ілюстраціях на всю сторінку зазвичай зображували євангелістів. [1, с. 128-130]
Отже, творці українських стародруків ХVІ-ХVІІ ст. дбали не лише про змістове наповнення видань, а й про оформлення книг, виготовляючи їх естетично привабливими і зручними у використанні.
Коментарі