Оперний репертуар доби українізації
У період українізації яскравого розвитку зазнало вітчизняне оперне мистецтво. У 1926 році були організовані державні оперні театри у Києві, Харкові й Одесі, в яких опери виконувалися виключно українською мовою. Ця вимога сприяла тому, що почали з’являтися якісні, високохудожні переклади іноземних опер, над якими працювали Микола Вороний (1871-1938), Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941), Максим Рильський (1895-1964), Микола Бажан (1904-1983), Павло Тичина (1891-1967), Борис Тен (1897-1983) та інші.
Завдяки невтомній праці наших перекладачів український глядач мав змогу почути рідною мовою найкращі зразки світової опери – твори Р. Вагнера (1813-1883), Д. Верді (1813-1901), Е. Вольф-Феррарі (1876-1948), Р. Леонкавалло (1857-1919), Д. Мейєрбера (1791-1864), В. Моцарта (1756-1791), М. Римського-Корсакова (1844-1908), Дж. Россіні (1792-1868).
У відділі рідкісних і цінних видань зберігаються декілька опер, виданих у роки українізації: Дж. Россіні «Севільський цирульник» (Харків, 1928), А. Даргомижський «Русалка» (Харків, 1928). Обидві книги вийшли в серії «Театральна бібліотека» харківського кооперативного видавництва «Рух». Переклад текстів належить Олексію Варавві (1882-1967), який спеціалізувався на перекладах з російської. Тому переклад «Севільського цирульника» був здійснений не з оригіналу, а з російського тексту Московської муздрами.
Цікаво, що саме у видавництві «Рух» серія «Театральна бібліотека» була найбільш чисельною. Окрім згаданих книг були також видані інші відомі опери («Лоенгрін» Р. Вагнера, «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, «Снігуронька» М. Римського-Корсакова, «Майська ніч» М. Мусоргського, «Фауст» Ш. Гуно).
Активна публікація україномовного репертуару для драматичного та оперного театру є документальним свідченням піднесення культурного життя в Україні в 20-х – на початку 30-х років ХХ століття.