Дзеркало незручних істин: до 150-річчя з часу написання Панасом Мирним роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Панас Якович Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, роки життя: 1848–1920) увійшов в історію української літератури як новатор соціальних романів, драматург, майстер психологічної прози. Панас Мирний був одним із найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв – усього понад тисячу творів. На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах. Та здебільшого ми асоціюємо Панаса Мирного як автора першого в українській літературі соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це не просто історія одного життя, а панорама столітньої боротьби українського народу.

Твір охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Епоха після скасування кріпацтва була часом хаосу для українського села: реформа обіцяла свободу, але принесла нові ланцюги бідності, земельного голоду та соціальної нерівності.

Панас Мирний, народжений 1849 року в Миргороді в родині дрібного чиновника, сам бачив ці зміни: селяни, звільнені від панів, опинялися в полоні капіталізації, де багаті скуповували землі, а бідні йшли в найми чи на злочин. Його брат Іван Рудченко, що писав під псевдонімом Іван Білик, поділяв ці погляди, і їхня співпраця стала ключем до глибини роману. Роман не народився відразу – це була еволюція від короткої повісті до багатошарового полотна, де переплітаються історія, соціальні конфлікти та внутрішні драми.

Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від  Полтави до Гадяча. У селі Заїчинці письменник почув від п’ятнадцятирічного підлітка розповідь про місцевого розбійника Василя Гнидку, який зі своєю ватагою вирізав сім’ю заможного козака. У ході слідства з’ясувалося, що загалом він погубив близько двадцяти душ у Зіньківському, Миргородському, Переяславському та Полтавському повітах. Цю історію Мирний докладно описав у нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», який 1874 р. був надрукований (без зазначення імені автора) на сторінках журналу «Правда». У нарисі наголошено на тому, що «Гнидка дуже цікавий суб’єкт як задля етнографа, так і психолога», а сам письменник, перебираючи на себе роль соціолога, зазначив: «На мій погляд, Гнидка – безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту, де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому корні... А тут устає таке питання: не я задавлю – мене задавлять!.. І кидається чоловік, як звірина, на все, купається у крові людській і знаходить у тім свою утіху...».

Слухаючи перекази про Гнидку, Мирний хоче збагнути причину героїзації таких людей у свідомості простолюду: «Так народна фантазія почина обвивати хоч грізним, а все ж поетичним словом свого лютого ворога. І хто знає, хто поручиться, що років через 20–30 Гнидка-розбишака не займе рядом місця з яким-небудь Кармелюком, Гаркушею, Засориним і іншими розбишаками післягайдамацької пори, котрі уславилися по всій Україні, яко боронителі убогих і безталанних од заздрості і пригніту багатих і щасливих?..». Ця історія врізалася в свідомість письменника та спонукала до глибокого аналізу соціальних причин злочинності, змусивши автора задуматися над коренями зла в селянському світі.

Історія написання роману тривала з 1872 по 1875 рік, з кількома редакціями. Панас Мирний, працюючи скромним чиновником у полтавській казенній палаті, не міг відкрито займатися літературою – цензура Російської імперії пильно стежила за будь-якими проявами національного духу. Тож створення роману відбувалося в атмосфері таємничості, тому автор ховався за псевдонімом Панас Мирний, а робота над романом стала для нього способом виплеснути біль за долю українського народу.

Враження від почутої історії у подорожі 1872 року було таким сильним, що Панас Мирний одразу ж загорівся бажанням описати цей випадок. А також  письменник збирав матеріал з реальних судових справ Полтавщини, вивчаючи біографії розбійників, щоб образи були живими, ніби вирвані з життя. Так з’явився твір під назвою «Чіпка».

Філонов І. Ілюстрація до роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Фото: ppt-online.org

Образ Чіпки Варениченка, головного героя, багато в чому змальований з Гнидки. У центрі розповіді перебуває один персонаж, а всі сюжетні перипетії обертаються довкола нього.

Хронологічні межі твору цілком збігаються із життям головного героя Чіпки Варениченка – приблизно 1840–1867 рр. – і охоплюють трохи більше чверті століття. «Чіпка» – це докладна біографія розбійника від дня його народження аж до заслання на каторгу, повість-хроніка, прикметна для тогочасної української літератури. Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування братові Івану Білику – відомому  українському фольклористу та літературному критику, який прихильно, доброзичливо, але й вимогливо поставився до оцінки твору та висловив ряд слушних зауважень. Найголовніше – істотне розширення горизонтів образу головного героя. «Всяке суспільне явище, а в тому числі і розбійництво, має дві сторони: внутрішню – процес морального падіння людини – й зовнішню – суспільну. Так, по-моєму, ці дві сторони і треба розвивати», – написав він тоді.

Панас Мирний разом із братом Іваном Біликом. Фото: uain.press

Уже за якийсь час обидва автори взялися за ґрунтовну переробку повісті. Наслідком їхніх творчих зусиль стала третя редакція повісті «Чіпка», яка свідчила про те, що поступово повість переростає у великий багатоплановий роман. Над нею Мирний працював упродовж усього 1873 р. Десь на початку наступного року він писав Біликові: «Чипка окончен и лежит передо мною перечитанный и где кое-что исправлено, также набросал я и свои заметки к каждой отдельной главе». На цей раз текст повісті був поділений на три частини: перша та друга мали по п’ять розділів, а третя – аж чотирнадцять. Загалом, порівняно з другою редакцією, текст зріс на дев’ять розділів.

Мирний ще залишає цю назву, хоч явно намагається надати їй додаткових конотацій за рахунок епіграфа: «Хіба рика онагра серед паші? Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Цей біблійний вірш він узяв із відгуку Білика, котрий писав, що в людині є два боки: звіриний і власне людський, і вияв звіриного – це всього лиш «протест против скверного устройства человеческой стороны».

Ілюстрація до роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Фото: znayshov.com

Тим часом Білик перетворює їх на метафору виправдання розбишацтва як форми соціального протесту, коли після закінчення роботи над третьою редакцією твору Мирний знову повертається до його назви й змінює її на «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це був концептуальний крок. Саме під такою назвою роман уперше побачить світ у Женеві 1880 р. Тим часом, готуючи роман до видання в часопису «Киевская старина» (1903 р.) та у видавництві «Вік» (1905 р.), Мирний змінює назву твору на «Пропаща сила». Цю зміну часто пояснюють суто цензурними міркуваннями. Але хитання Мирного щодо назви роману, очевидно, віддзеркалюють певну непослідовність у трактуванні образу головного героя, бо автор у якийсь момент схотів дати не тільки художній образ та пояснення Чіпки з живої дійсності, а й до певної міри оправдання того образу.

Після завершення роботи над третьою редакцією твору в листопаді – грудні 1873 р. Мирному було цілком ясно, що він потребує серйозного доопрацювання. «Меня мой труд, – писав він Біликові, – когда я его вот перечитал всего и, так сказать, сгруппировал в своей голове, поражает своею неряшливостью в отделке, неумением в постановках, в связывании одного факта с другим». Отримавши від брата текст третьої редакції, а також його не надто схвальну авторецензію, Білик починає працювати над твором уже не в ролі порадника, а як співавтор. Наслідком його дуже ґрунтовної переробки стає наступна, четверта, редакція твору, яка свідчила про те, що повість-хроніка «Чіпка» нарешті перетворилася на великий соціально-психологічний роман. Тепер настала черга остаточного опрацювання тексту. Спершу за цю справу взявся Білик, поклавши початок роботі над п’ятою редакцією твору. По-перше, він виструнчив композицію твору. Тепер вона в основних рисах уже наближалася до остаточної версії. По-друге, зробив деякі вставки. Особливо істотних змін зазнала друга частина роману. Зокрема, розділ «Пани Польські» став майже вдвічі більшим порівняно із четвертою редакцією, а між розділами «Пани Польські» й «Махамед» з’явився розділ під назвою «Мекка».

Подані в цьому розділі образи надто вже нагадували своїх реальних прототипів. Можливо, саме тому він не ввійшов до остаточного тексту роману.

Щоправда, в остаточній версії твору матеріал розділу «Мекка» був наполовину скорочений і ввійшов до розділу «Пани Польські». Мирний у ході роботи над п’ятою редакцією так само дописав декілька епізодів і сцен. Зокрема, він змалював дуже колоритну сцену бенкету земського начальства. Власне після цього Білик розпочав роботу над останньою, шостою, редакцією твору. Цього разу своє завдання він убачав у роботі над стилем: прагнув дібрати якомога точніші слова, удосконалити синтаксис, усунути повтори, утерті порівняння, зайві пояснення тощо.

Філонов І. Ілюстрація до роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Фото: ppt-online.org

Нарешті роботу над текстом роману було завершено. І вже 24 жовтня 1875 р. рукопис був на розгляді в «…отдельного цензора города Киева по внутренней цензуре», який, зробивши деякі поправки (було вилучено згадки про декабристів, про революцію в Угорщині 1848–1849 рр., сцену бенкету земського начальства тощо), дав дозвіл на вихід книги. Після отримання цього дозволу автори надіслали роман до Санкт-Петербурга, де він мав побачити світ у друкарні Михайла Стасюлевича. Нагляд за виданням було покладено на композитора Миколу Лисенка. Друк роману мав розпочатися в середині травня, а завершитись на початок серпня. Та у 1876 р. з’являється Емський указ, який зробив практично неможливим друкування та поширення творів українською мовою на території Російської імперії. Тепер роман міг побачити світ тільки за кордоном, і Білик надсилає рукопис до Женеви Михайлу Драгоманову. Через три роки роман за матеріальної підтримки Драгоманова був надрукований (перше повне видання твору з’явиться вже після смерті письменника – 1925 р.).

В Україні роман легально вийшов лише 1903 року в Харкові з цензурними купюрами, а повна версія – після 1917 року. Ці перепони додали твору аури забороненого плоду, роблячи його символом опору. Мирний, побоюючись арешту, знищив частину чернеток, але зберіг листування з братом, яке свідчило про напружену роботу.

Тривалий час Панас Якович не розкривав свого літературного псевдоніма. У листі лікарю Івану Зубковському писав: «...багато моїх знайомих знають, хто такий "Панас Мирний", але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного».

У наш час твір вивчають у школах, а його теми – соціальна несправедливість, психологічні причини злочинності – резонують з сучасними проблемами, як-от корупція чи соціальні протести. Отже, аналізуючи історію написання, бачимо, як роман став дзеркалом епохи: від пореформеного хаосу до пошуку справедливості. Панас Мирний не просто описував, а й закликав до змін, роблячи твір вічним.

Джерела:

1. Михальчук О. Історія написання «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» : від подорожі до шедевра Панаса Мирного [Електронний ресурс] / Олександр Михальчук // MyPlanet.com.ua [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://myplanet.com.ua/istoriya-napysannya-hiba-revut-voly-yak-yasla-povni-vid-podorozhi-do-shedevra-panasa-myrnogo/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.12.2025. – Дата перегляду : 03.01.2026.
2. Ушкалов Л. Творча історія роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» [Електронний ресурс] / Леонід Ушкалов // Слово і Час. – 2019. – № 5. – С. 3–14. – Режим доступу : https://il-journal.com/index.php/journal/article/view/455/781. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 03.01.2026.
3. Шаповал К., Рибалка В. «Не хочу тієї слави»: 176 років із дня народження письменника і драматурга Панаса Мирного [Електронний ресурс] / Катерина Шаповал, Валерія Рибалка // Суспільне Полтава : [сусп.-політ. інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/poltava/129709-ne-hocu-tiei-slavi-172-ga-ricnica-iz-narodzenna-panasa-mirnogo-iz-poltavsini/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 13.05.2025. – Дата звернення : 03.01.2026.
4. Шевелєва М. Панас Мирний: Мова – жива схованка людського духу, його багата скарбниця [Електронний ресурс] / Мар'яна Шевелєва // Український інтерес : [всеукр. громад.-політ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uain.press/blogs/panas-myrnyj-mova-zhyva-shovanka-lyudskogo-duhu-jogo-bagata-skarbnytsya-1238888. – Назва з екрана. – Дата публікації : 13.05.2025. – Дата звернення : 03.01.2026.