З колекції екслібрисів

Мистецтво екслібрису ніколи не перестане захоплювати нас, працівників відділу рідкісних і цінних видань, своєю витонченістю, майстерністю виконання та змістом. Так само й ніколи не перестануть цікавити книги з «історією», котрі комусь раніше належали. Між цими двома речами – прямий зв’язок, бо саме екслібрис (лат. ех libris – із книг) – книжковий знак – вказує на належність книги тій чи іншій особі, книжковому зібранню або бібліотеці.

Невідомо, як і коли саме потрапив до бібліотеки історичний роман Оноре де Бальзака «Шуани, або Бретань у 1799 році» (фр. Les Chouans ou la Bretagne en 1799) французькою мовою. Палітурка книги вторинна, з картону, штемпель бібліотеки сучасного періоду. Цілком ймовірно, що примірник був просто подарований бібліотеці.

Наявні в книзі екслібриси вказують на те, що в неї було декілька власників. Один із знаків – вензель, виготовлений конгревним тисненням. Розташований він вгорі титульного аркушу. Хитросплетіння ініціалів «Х. S» або «S. X» вінчає [графська] корона, але не з дев'ятьма зубцями із перлами (поперемінно високі і низькі зубці), як водиться за геральдичним статусом, а з тринадцятьма. Хоча, як зазначають фахівці, в Іспанії, Франції та Бельгії центральний зубець і два бокових мали по три перли. А можливо, це просто особливості художньої передачі зображення. Досить цікавий знак, який ще належить всебічно дослідити.

На авантитулі та титульному аркуші на противагу розкішно-мереживному вензелю розмістився досить аскетичний штамповий екслібрис – «E.TCHEDROVITCH». Ризикнемо припустити, що це екслібрис української скрипальки-віртуоза, композиторки Єлизавети Щедрович (по чоловікові Ганкевич, 1884-1911).

Родом вона з Олександрівська на Катеринославщині (з 1921 р. м. Запоріжжя). Велика любов до музики визначила все її життя. Заможні батьки мали можливість забезпечити доньці відповідну освіту. Тож за плечима юної Елі (так кликали її в родині) до 19 років назбирався неабиякий багаж музичних знань та вмінь. Залишилось позаду навчання в Одеській Імператорській музичній школі, а потім у Петербурзькій консерваторії в класі відомого скрипаля й педагога Леопольда Ауера, і на завершення навчання батьки подарували молодій скрипачці справжній скарб – скрипку Страдіваріюса.

Вершиною удосконалення музичної освіти Єлизавети Щедрович стало її навчання у відомого чеського майстра Отакара Шевчика (1852-1934), в класі якого вона практикувалася впродовж всього 1903 року. А з 1904 року почалася активна концертна діяльність скрипальки. Вона концертувала в Німеччині, Австрії, Росії, Моравії, Чехії, Україні тощо. Творче життя Щедрович було досить успішним, їй пророкували блискучу музичну кар’єру. Завдяки високій техніці та надзвичайній музикальності її виступи сприймалися «на ура».

Ще під час навчання в Чехії Елі познайомилася з молодим юристом – галичанином Левом Ганкевичем (1883-1962), тоді ще просто студентом. У 1906 році вони побралися та переїхали до Львова. Народження доньки Ніни у 1907 році змусило молоду скрипальку перервати музичну кар’єру та перейти на «викладацькі хліба», оскільки батьки були проти цього шлюбу і молода родина лишилася батьківської підтримки.

Певний час вона викладала в музичному інституті ім. Лисенка у Львові, а згодом розпочала приватну практику. До того ж вона часто виступала в різних музичних імпрезах, написала кілька п’єс на гуцульські теми і велику композицію «Верховина».

Колеги-музиканти та знайомі Щедрович цінували її не тільки як скрипальку-віртуоза але й як композиторку. За висловом рецензентів, вона «Божою іскрою заховала у звуки скрипки свою ніжну і глибоку душу» [1, с. 9].

На жаль, музика життя самої Елі-Єлизавети замовкла дуже рано: через хворобу вона померла у двадцятисемирічному віці. Чоловік з донькою поховали її в рідному місті. Композиторський доробок скрипальки був переданий українському композитору та музикознавцю Станіславу Людкевичу (1879-1979). А її чоловік – Лев Юліанович Ганкевич – відомий український політичний та громадський діяч, адвокат, публіцист, активіст соціал-демократичної партії в Україні так і не одружився вдруге. Після смерті дружини, яку він палко кохав, цілковито присвятив своє життя політично-громадській діяльності.

Єлизавета Щедрович-Ганкевич була непересічною особистістю, однією з тих, хто запалив вогник української музичної культури в європейському просторі. В статті тернополянина Р.Л.Закопця, присвяченій впливу чеської педагогіки на становлення скрипкової школи в Галичині (ХІХ – початок ХХ століття), Єлизавету Щедрович відзначено як одну «з зірок першої величини на європейському скрипковому небосхилі» [3, с. 105].

Достеменно невідомо, чи могла належати ця книга саме їй, але дуже хочеться, щоб так воно і було. Принаймні інших Щедровичів нами доки не знайдено. А високий рівень освіченості та культури цієї особистості надає підстави припустити, що в такої людини могла бути бібліотека. Можливо, наші здогади невірні. В будь-якому разі подальших пошуків ми не припинятимемо.

Ольга Сак

Джерела:

1. Геральдика, короны [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://knifeblog.net/historical-reconstruction/crown-an-overview.htmlи (дата звернення 09.08.2017). – Назва з екрана.

2. Закопець Р. Л. Вплив чеської педагогіки на становлення скрипкової школи в Галичині [Електронний ресурс] / Р.Л.Закопець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство. – Тернопіль : ТНПУ, 2012. – Вип. 3. – С. 102-108. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/ UJRN/NZTNPUm_2012_3_19 (дата звернення 09.08.2017). – Назва з екрана.

3. Соневицька Н. Єлисавета Щедрович-Ганкевич: забуті постаті / Н. Соневицька // Наше життя. – 2012. – Грудень. –    С. 8-9.

4. Щедрович Єлизавета: [про неї] // Мистецтво України: біогр. довід. Київ, 1997. С. 665.