Сайт Музею книги є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Книгознавча мозаїка
15.10.2018 11:50

Книжковий знак Трініті-коледжу
Екслібрис (лат. ех libris – «із книжок») –  власницький знак...

09.10.2018 11:19

З історії винайдення вакцини від віспи
На сьогоднішній день питання вакцинації надзвичайно актуальне, адже в суспільстві точаться гострі суперечки...

08.10.2018 12:35

Засідання наукового об’єднання студентів-філологів
У відділі рідкісних і цінних видань відбулося засідання наукового об’єднання «Актуальні проблеми...


<
Гість | Увійти
Версія для друку
Книгознавча мозаїка > Автографи від Ігоря Муратова

Автографи від Ігоря Муратова

22.05.2018 08:26

Сьогодні ми продовжуємо знайомити вас, шановні користувачі, із книгами з автографами колекції херсонського журналіста Давида Файнштейна. Чотири книги з дарчим написом від українського поета Ігоря Муратова (1912-1973) заохотили нас ближче познайомитися із постаттю цього літератора.

Ігор Муратов народився 28 липня 1912 року у Харкові. Батько поета, Леонтій Максимович, походив із роду заможних кримських татар, депортованих у 1861 році з кримського міста Карасубазар на Полтавщину. Свого батька Ігор Леонтійович згадує з особливою ніжністю та любов'ю: «Як я вдячний батькові, що він забрав мене, дванадцятилітнього, зі школи, звідки мене мало не вигнали за пустощі та погане навчання. Ми з ним пішки обійшли весь Крим. Напівголодні були, виснажені важкою ношею, але які незабутні години і дні провів я тоді в бесідах із батьком! Він жодного разу не нагадав мені про мої кепські шкільні справи, не дорікав за мою паскудну поведінку. Коли ми повернулись, батько перевів мене в хімічну профшколу. Я з того часу навчався значно краще, навіть добре, і став обережніший у витівках» [3, С. 65].

Від своєї матері, Євгенії Йосипівни, поет перейняв любов до музики. Вона гарно співала, навчала Ігоря різних пісень, оперних арій. Разом із батьками хлопчик не лише співав, а ще й малював, складав кіносценарії за власними творами.

На початку 1920-х років частим гостем родини Муратових був поет Терень Масенко (1903-1970), який відкрив зовсім юному Ігорю захопливий світ поезії. Він знайомиться із творчістю українських і російських поетів, стає активним учасником шкільного літературного гуртка. У січні 1924 року в газеті «Комсомолець України» був опублікований перший вірш Ігоря Муратова.

Становлення Муратова як поета відбувалося паралельно із гартуванням характеру у робітничих лавах: у 1930 р. він закінчив хімічну профтехшколу, працював на заводі «Електросталь», потім на ХТЗ техніком-ливарником. Навчався на вечірньому відділенні філологічного факультету Харківського університету, який закінчив 1939 року, будучи відомими поетом. Під час навчання в університеті Ігор познайомився із Наталією Білецькою, яка згодом стала його дружиною. Про своє враження від першої зустрічі Наталія згадувала так: «Він був вродливий: блискучі медово-карі очі з густими віями, кучеряве темно-русяве волосся над високим чолом, мужнє роздвоєне підборіддя. Вражала невичерпна його дотепність, жартівливість, чарівна темпераментність, яка виявлялась у поведінці, у манері розмовляти. Я дивилась на нього захоплено, але й на думці не мала закохуватися» [1, С. 25].

На початку Другої світової війни І. Муратов був мобілізований до лав Радянської армії. Спочатку служив рядовим, потім молодшим сержантом піхоти. У листопаді 1942 року потрапив у фашистський полон, був ув’язнений до концентраційного табору. Цей жахливий період життя відображений у поемі «Розчахнута брама», основу якої склали 9 віршів, написаних у концтаборі й замаскованих між строфами народних пісень. Якби ця поема була виявлена наглядачем, Ігор Леонтійович поплатився б за неї життям.

У творчості раннього Муратова простежується вплив класичної традиції. Яскравим прикладом цьому є поеми «Зелені зозулі» (1935), «Остап Горбань» (1938). До речі, написанню останньої поет завдячує нашому рідному краю, про що ми дізналися із автографа на збірці «Битва за сонце»: «Давиду Іллічу Файнштейну … від автора, якому сонячна Херсонщина дала змогу й натхнення написати поему «Остап Горбань». На жаль, більш детальних обставин перебування поета в нашій області нам не вдалося знайти.

У кінці 50-х – на початку 60-х років поезія Муратова помітно еволюціонує: розширюється проблематика, збагачується образно-тропеїчна система.

Особливе місце у доробку Ігоря Леонтійовича посідає проза. Він написав романи «Буковинська повість», «Свіже повітря для матері», «У сорочці народжений», «Сповідь на вершині». Літературознавець Олександр Галич дав високу оцінку романові «Сповідь на вершині», який «своєю унікальністю суттєво відрізняється від решти творів про героїв революції і громадянської війни… це своєрідний документально-біографічний художній роман, написаний у формі монологу-сповіді головного героя, повністю зверненого до сучасності» [2, С. 92].

За декілька днів до смерті Ігор Муратов завершив роботу над поемою «Серце Тичини». Тяжка хвороба обірвала життя 60-літнього письменника 29 березня 1973 року. Творчість Ігоря Леонтійовича «одним крилом сягає періоду утвердження радянського мистецтва, а другим входить у сучасний літературний процес, втілюючи спадкоємність художніх традицій. Твори  І. Муратова художньо відображають етапи драматичної історії нашої країни радянського періоду, живим свідком і активним учасником якої був письменник. На творчій діяльності І. Муратова відбилися вади нашого суспільного розвитку в епоху сталінщини й брежнєвщини» [2, С. 89]. Тому й не дивно, що його поезія сповнена гіркого болю і покаяння – почуття знайомі багатьом митцям тієї епохи:

 

… Даю нащадкам інтерв’ю.

Як починали ви?

Не спалось.

Тож і писалось. А здавалось –

На брудершафт з віками п'ю,   

До неба лізу по драбині

Химерних пристрастей своїх…

А що було в моїй торбині,

В отій чарівній домовині?

Лиш марнослав'я смертний гріх

Та ще наївність неповторна:

Я сам – оркестр! Я – гелікон,

Я – скрипка, флейта і тромбон,

Віолончель, гобой, валторна,

Ще й помах диригентських рук…

А був я несміливий звук

Струни якоїсь негучної,

Відлуння звучності нічної

На хвилях сонячних симфоній,

Картина буряних гармоній

У оркестровому строю.

Олена Фетісова

Джерела:

1. Величко Л. Ігор Муратов – наш випускник // Зарубіжна література в школі. – 2018. – №5-6. – С.24-27

2. Галич О. «І не спинюсь, аж поки серцем стихну» (Штрихи до портрета Ігоря Муратова) // Українська мова і література в школі. – 1990. – №9. – С. 89-92.

3. Тураєва І., Шевченко Н., Хавіна С. «Творю, руйную, мучусь, і люблю…» (про життєвий і творчий шлях харківського поета І. Л. Муратова) // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2017. – №28-29. – С. 64-70

4. Муратов І. Битва за сонце: Книга поем. – Київ: Худ. літ., 1961. – 307 с.

5. Муратов І. Дорога до сина. – Київ: Молодь. 1967. – 52 с.

6. Муратов І. Любов і зненависть моя. – Київ: Рад. письменник, 1960. – 170 с.

7. Муратов І. Надвечірні птахи. – Київ: Радянський письменник, 1969. – 120 с.







Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід